ПРО
AQUA RIDNA

Київ, дві тисячі якісь-там роки. Нам по п’ятнадцять-шістнадцять, ми тиняємось містом, слухаємо музику, ходимо на концерти, пробуємо доросле життя на смак—міцне, як дешеве пиво з супермаркету. Десь у цьому всьому з’являється ідея: а чого б не робити свої тусовки?

Збираємо музикантів—реперів, рокерів, всіх, хто вміє тримати гітару або хоча б не фальшивить у мікрофон. Домовляємося за оплату—піца з «Сільпо», безкоштовне пиво й вода з гримерки. Нам багато не треба, аби двіж був.

Шукаємо місце, знаходимо якийсь бар, власник дивиться на нас, ніби ми тільки що зі шкільного уроку втекли. Каже: «Окей, але передоплата». Дружно збираємо всі гроші, які є, даємо третину. І більше нема.

Розганяємо рекламу, продаємо квитки, все йде по плану, поки власник не вирішує зупинити концерт, бо ми не добили оплату. А ми ж не винні, що всі занесли гроші в останній момент! Але його це не цікавить.

Що робити? Повертаємо гроші за квитки, збираємо шмотки, пиво з гримерки влітає в нас миттєво, а вода лишається. Виходимо на вулицю—на руках кілька пляшок, а в кишенях мінус двадцять гривень на цигарки.

Йдемо до Крота. Він тримає кав’ярню в бункері, знає, як працюють гроші. Кажемо: «Є вода, може треба?» Він дивиться, прицінюється, каже: «Якщо по нормальній ціні—беру. І давайте на постійній основі».

Так воно і закрутилося. Ми замовляємо воду з Карпат, продаємо, заробляємо, думаємо: а що, якщо зробити свою марку? Воду, що буде підтримувати своїх. Так і з’являється «Рідна»—не просто вода, а ціла історія, яка почалась з проваленого концерту і двадцятки, якої не вистачало на цигарки.